Присоединяйтесь и анализируйте фармрынки Украины и мира вместе с нами!

Присоединяйтесь и анализируйте фармрынки Украины и мира вместе с нами!

Либо авторизируйтесь через

полезный материал
4 читателей 4 отметили
этот материал как полезный
статья прочитана 247 раз

На власній шкірі

Статьи - 247
second date247
Здавалося б, із бурхливим розвитком технологій проблема донорських органів мала бути вирішеною. На жаль, це не так. Проте практикуючі хірурги все-таки досягають — крок за кроком — обнадійливих результатів.
читайте также Главное за неделю
Фигуранты: компании

Всеукраинская медицинская газета "Ваше здоровье" – старейшее медицинское издание страны. В течение 26 лет на страницах газеты публикуется оперативная, актуальная и объективная информация о состоянии отрасли.

Специализируется на защите прав медицинских работников и предоставляет возможность врачам рассказать о реальной ситуации в украинском здравоохранении, а также о ходе и эффективности внедряемых реформ.

Подробнее о компании
Ваше здоровье (ООО "Редакция газеты "Ваше здоровье")
Ваше здоровье
Всеукраинская медицинская газета "Ваше здоровье" – старейшее медицинское издание Украины.

Любомира Протасюк, «Ваше здоров'я»

З бурхливим розвитком технологій, зростаючою доступністю техніки на кшталт 3D-принтерів, реагентів та витратних матеріалів для генної інженерії, зокрема зас­нованих на технології для редагування геному CRISPR-Cas, здавалося б, проблема донорських органів мала бути вирішеною. На жаль, це не так. Утім, на цьому полі практикуючі хірурги все-таки досягають — крок за кроком — обнадійливих результатів.

Світова «прем’єра»
Наприкінці травня хірурги паризького госпіталю імені Авіценни відзвітували про власний «накопичений» успіх: за період з 2009 по 2017 рік вони здійснили серію унікальних операцій з трансплантації трахеї. Доповідь про метод реконструкції трахеї була нещодавно представлена на конгресі Американської медичної асоціації в Сан-Дієго. Статтю про своє досягнення французи також опублікували в спеціалізованому журналі цієї асоціації — JAMA (Journal of the American Medical Association). Раніше жодних даних про результати операцій не поширювалося, оскільки лікарі хотіли дочекатися завершення періоду експерименту. Їхня обережність була цілком доцільною: нещодавній приголомшливий успіх італійського лікаря Паоло Маккіаріні, який працював у Каролінському інституті й прославився серією трансплантацій трахеї зі стовбурових клітин на синтетичному каркасі, зруйнувався дощенту — більшість із його пацієнтів померли.

Так, після черги пересадок напівштучних трахей, проведених за період з 2011 по 2014 рік, 4 із 6 хворих померли, причому 2 — уже через кілька місяців після операції. З’ясувалося, що хірург втілював свої інновації без попередніх випробувань на тваринах! Утім, це не завадило лікарю піаритися, роздавати інтерв’ю та запрошувати нових учасників для своїх ризикованих експериментів. І навіть після скандалу, коли йому заборонили оперувати в клініці, де він робив це раніше, Паоло Маккіанірі продовжив свої досліди в Росії.

Цікаво, що знаменитий роботодавець Маккіаріні подовжив у 2015 році контракт із ним, незважаючи на протести колег. Знезброїти амбіціозного хірурга допомогло тільки гучне журналістське розслідування, після якого у відставку подали і ректор Каролінського інституту, і генеральний секретар Нобелівської асамблеї. Згодом уряд Швеції повністю змінив керівництво Каролінського інституту.

Французькі хірурги були й обережнішими, і винахідливішими. Вони вдалися до іншого методу — так званої тканинної інженерії. І він себе виправдав. Їхні колеги та ЗМІ оголосили це «світовою прем’єрою» у регенеративній хірургії. Справді, навряд чи тут можна заперечити: деякі з реципієнтів настільки добре себе почувають, що можуть навіть бігати по 40-50 хвилин. До пересадки вони перебували в терапевтичному «глухому куті» зі стенозом трахеї і втратили останню надію на нормальне життя.

Паризькі фахівці, видаливши трахею, транс­плантували замість неї ділянку аорти (трупне донорство), котра зберігалася в умовах заморожування при –80 °С. Під час трансплантації аорту розширювали за допомогою стента. На імплантатах через деякий час виріс свіжий епітелій, а згодом аорта поступово модифікувалася у функціональну трахею, після чого стенти видалили.

Усього за період експериментальних операцій у групі з 13 пацієнтів у 5 була проведена реконструкція трахеї, у 7 — ділянки бронхів, розташованої поруч із трахеєю, й в 1 — біфуркації трахеї. У всіх випадках використовували трансплантати аорти.

Еммануель Мартіно, керівник дослідної групи, зізнався, що досягнутий рівень регенерації організму дає змогу відмовитися від застосування для тканинної інженерії трахеї «біореакторів», тобто культивування тканини in vitro.

«Це не магія, але насправді ніхто спочатку не вірив в успіх… Утім, людське тіло — дивовижна система, котра здатна сама себе ремонтувати», — зізнався хірург.

Що ж, тріумф французьких лікарів змушує нас замислитися про те, скільки ж людство йшло до цього — небезумовного, часткового, але успіху.

У техніці печворк
Ідея заміни хворих або травмованих частин тіла супроводжує людство понад тисячоліття, і появу складних трансплантатів віщували віки тому. Так, ще у 600 р. до н. е. цілителі намагалися використати аутогенні клаптики шкіри, аби замінити пацієнтам втрачені носи. А римські лікарі-близнюки, християнські святі, мученики Косма і Даміан, які жили у ІІІ ст. н. е., на кількох знаменитих картинах зображені після «успішної» трансплантації ноги. Резонно, що трансплантологія почалася із заміни найпомітнішого людського органа. Дос­теменно відомо: у XVI ст. Гаспар Тагліакоцці з Болоньї популяризував застосування методу реконструктивної ринопластики за допомогою автотрансплантата клаптя шкіри з руки — цю техніку він, швидше за все, «підгледів» у древніх манускриптах. Лікар вдосконалив її й описав у тому вигляді, який тепер називають «італійським методом»: процедура складалася із шести етапів, була досить тривалою та вис­нажливою, але ефективною, особливо як на ті часи. Сьогодні цього італійця навіть вважають засновником пластичної хірургії.

Своє — чуже
Проте не всі спроби трансплантацій закінчувалися добре для пацієнта — здається, у жодному джерелі аж до XX ст. ніколи не згадувалося про те, що пересадка чужих тканин може бути невдалою. Увесь цей проміжок часу лікарі не розрізняли ало- й автотрансплантати. Навіть великий експериментатор XVIII ст. Джон Хантер, який пересаджував людські зуби та шпори півнів у їхні гребені, не здогадувався про вірогідність конф­лікту «трансплантат — хазяїн». Лише у другій половині ХХ ст. медичні фахівці помітили, що результати алотрансплантації відрізняються від таких при автотрансплантаціях. Окрім імунних «суперечок» між тканинами, у піонерів-трансплантологів були й інші клопоти. Наприклад, хірурги намагалися не розмінюватися на дрібниці й бралися за пересадку цілого носа чи вуха. Деякі з них використовували надто товсті прошарки шкірних клаптів, нерідко захоплюючи їх навіть із підшкірною жировою клітковиною, що згодом перешкоджало реваскуляризації та загоєнню в цілому.

Перший значний прогрес (майже «віха») намітився лише в 1869 році, коли швейцарський хірург Жак-Луї Ревердін виявив, що опіки, виразки або відкриті рани ефективніше «латати» маленькими «порціями». Саме завдяки йому в медицині з’явилося поняття «розщеп­лений шкірний клапоть». Його методика отримання трансплантатів успішно прижилася в клінічній практиці, і незабаром було накопичено великий досвід у цій галузі. Утім, дивно, але ні Ревердін, ні інші ентузіасти того часу (зокрема, такі славетні хірурги, як Джозеф Лістер) не помітили, що результати алотрансплантації значно гірші, ніж авто.

У 1871 році британський хірург Джордж Пол­лок описав безліч успішних автогенних трансплантацій на противагу пересадці тканин від іншого донора. Проте його звіт проігнорували, і ще десятиліття різницю між цими двома типами пересадок просто не помічали, тим більше, що до одного з них долучився сам Уїнс­тон Черчілль: під час бурської війни майбутній політик пожертвував шкірою, аби допомогти зцілити відкриту рану товариша. Через багато років Черчілль написав у мемуарах, що той транс­плантат успішно прижився.

Лише в 1903 році датський біолог Карл Дженсен висловив думку, що невдача пересадки чужорідних тканин пояснюється… імунною реакцією. Незважаючи на те що консенсусу відносно використання алотрансполантатів не вдасться досягнути ще 50 років після появи цієї гіпотези, протягом перших десятиліть ХХ ст. кілька відомих дослідників не тільки встановили їхні ризики, а й описали більшість основних принципів трансплантаційної імунології.

На цьому доісторична ера трансплантології закінчилася — очевидних ускладнень навчилися уникати. Та на долю трансплантологів випаде ще багато викликів і випробувань. Навіть сьогодні в цій сфері залишається безліч білих плям, і, як показує нам історія, «стирати» їх краще поступово, обережно, клаптик за клаптиком.

Pharma.net.ua
Автор материала
>
полезный материал
4 читателей 4 отметили
этот материал как полезный
статья прочитана 247 раз
поделитесь с другими
Версия для печати
обсуждение и комментарии
Присоединяйтесь