Присоединяйтесь и анализируйте фармрынки Украины и мира вместе с нами!

Присоединяйтесь и анализируйте фармрынки Украины и мира вместе с нами!

Либо авторизируйтесь через

полезный материал
8 читателей 8 отметили
этот материал как полезный
статья прочитана 506 раз

Безболісно реформувати медицину можливо. Тільки не так, як це робить МОЗ, – народний депутат Валерій Дубіль

Статьи - 506
second date506
МОЗ взялося за реорганізацію системи первинної медичної допомоги, не підготувавши належну кількість лікарів загальної практики.
читайте также Главное за неделю
Фигуранты: люди

31 августа 2016 года назначен заместителем Министра здравоохранения Украины Ульяны Супрун.

2012-2015 гг. – главный редактор журнала "PRO Менеджмент в здравоохранении".

2010-2016 гг. – преподаватель Киево-Могилянской Академии.

Активный участник Стратегической совещательной группы, легитимизированной в 2014 году тогдашним Министром здравоохранения Украины Олегом Мусием.

Образование: менеджмент в системе здравоохранения (Киево-Могилянская Академия).

 

Подробнее
Павел Ковтонюк
Павел Ковтонюк
Заместитель Министра здравоохранения Украины

22 березня Уряд затвердив склад госпітальних округів 11 областей та Києва. За словами заступника Міністра охорони здоров'я Павла Ковтонюка, це дасть «зелене світло регіонам для створення госпітальних рад, стратегічного планування округів на 5 років та залучення інвестицій до медичної галузі». Проте чи насправді все настільки райдужно? Існують проблеми, яких намагається не помічати МОЗ та які натомість можуть звести нанівець ефективність реформи, залишивши українських громадян без медичної допомоги.

Ось лише декілька з них.

Склад госпітальних округів затверджено, проте досі немає нормативного визначення самого поняття «госпітальний округ».

Пообіцяли час доїзду екстреної медичної допомоги до пацієнтів у 60 хвилин, але не відремонтували дороги та не оновили автопарки.

Пообіцяли скоротити кількість лікарняних ліжок, щоб не витрачати зайві гроші на їхнє утримання, але не визначили, куди і як влаштувати медпрацівників, яких доведеться звільнити.

І це лише поверхня айсбергу, насправді проблеми системні ї їх набагато більше.

Почну з того, що затвердження госпітальних округів відбулось відповідно з поданнями державних адміністрацій. Ніхто це питання з громадами не погоджував, хоча на старті реформи представники і Міністерства охорони здоров'я, і Кабінету Міністрів, заявляли: утворення госпітальних округів − справа добровільна й має бути ініційована владою на місцях. Як це часто буває, у результаті маємо так званий «добровільно-примусовий» процес. Під час моїх поїздок Чернігівщиною я багато спілкувався з медпрацівниками й чув просте: «У нас є проблеми, ми знаємо, як краще, але нас не питають». Усі рішення були прийняті в облрадах, громади до обговорень не залучили, проте відповідальність за організацію роботи округів повісили саме на них. Тобто обіцяли одне, а вчинили по-іншому. Чи варто дивуватись, що після цього регіонами прокотилась хвиля протестів?

Отже, округи «нарізали», не питаючи, не заглиблюючись у труднощі «на місцях». А таких труднощів насправді багато. Наприклад, у віддалених селах Козелецького району відстань від станції екстреної медичної допомоги до пацієнтів сягає 60-80 км, а подекуди й 100 км. Швидко доїхати по бездоріжжю не вийде. Сам принцип поділу на округи нераціональний: наприклад, у тому ж Козелецькому районі замало медзакладів другого рівня (причина в тому, що район малонаселений, а кількість закладів залежить від кількості населення), а у густонаселених округах, таких як Ніжинський чи Корюківський, медзакладів другого рівня, відповідно, забагато.

В основі створення госпітальних округів – на перший погляд розумна і сучасна ідея, що «гроші крокують за пацієнтом». Для втілення цього в кожного пацієнта повинна бути електронна медична карта, на рахунку якої зберігаються його страхові гроші, і з цією картою він може звертатися по допомогу в будь-який медичний заклад. А тепер уявіть на хвилинку українські села, де не те що інтернет-зв'язок, навіть мобільний працює погано. А ще й людей похилого віку, для яких сучасні телефони, планшети та комп'ютери − чарівний, проте незнайомий світ.

Повернуся до проблеми невизначеності понять: досі немає чітко прописаних положень, що таке госпітальний орган, яка процедура його створення, які функції він виконує, як функціонує. Так само немає відповіді і на питання, хто буде вирішувати долю лікарень: які з них стануть закладами інтенсивного лікування, які планового, на базі яких будуть облаштовані хоспіси, центри відновлюваної терапії та ін.

Також досі незрозуміло, яка форма управління госпітальними округами буде прийнята, як працюватимуть госпітальні ради, як буде налагоджена їхня взаємодія з об'єднаними громадами у складі госпітального округу та із обласними радами. Чи не занадто «як?», що не мають відповідей, коли реформа вже розгортається?

Усі ці питання мали бути урегульовані до прийняття закону про склад госпітальних округів.

Навіть ті документи, які вже прийняті у МОЗ та КМУ, недосконалі та містять багато протиріч: у постанові КМУ йдеться про те, що об'єднання клінік становить собою госпітальний округ, у положенні про госпітальні ради значиться, що членами цього органу є представники громад. Чи можна таке суміщати? Безсумнівно, ні.

Така непослідовність на кожному кроці реформи. МОЗ взялося за реорганізацію системи первинної медичної допомоги, не підготувавши належну кількість лікарів загальної практики. За статистикою, українська центральна районна лікарня (ЦРЛ) забезпечує прийом 65-85% звернень пацієнтів, хоча міжнародна практика передбачає, що до 70% звернень обслуговують лікарі загальної практики, тобто первинна ланка.

Ситуацією занепокоєні усі − і лікарі, і пацієнти. Перші хвилюються, що разом із скороченням «ліжкового фонду» втратять роботу, при цьому серед лікарів 15-30% − спеціалісти пенсійного віку, що вже не підуть вчитися на сімейних лікарів. Швидше за все, вони почнуть заробляти на життя приватною (неофіційною) практикою. Пацієнти хвилюються, що в разі потреби просто не отримають допомоги через перепрофілювання та закриття лікарень.

Наголошу ще на одній проблемі. Щоб медичну допомогу отримав кожен пацієнт, треба налагодити транспортну інфраструктуру: відремонтувати дороги, організувати диспетчерську мережу, оновити автопарк. На це знадобиться три-п'ять років роботи.

Отже, зараз МОЗ має одразу розробити програму розвитку госпітальних округів, а не обмежитись визначенням їхніх меж, поклавши відповідальність за усі процеси на громади, які досі ще не сформовані. Жодні обіцянки МОЗу не врятують медицину в сільській місцевості. Спочатку треба об'єднані громади утворити, потім скласти програму розвитку госпітальних округів, провести консультації, а вже потім на добровільних засадах формувати госпітальні округи. Лише так це не буде йти всупереч ідеям децентралізації та дозволить безболісно реформувати медицину, не наражаючи на небезпеку життя та здоров'я українців.

Pharma.net.ua
По материалам: LB.ua
>
полезный материал
8 читателей 8 отметили
этот материал как полезный
статья прочитана 506 раз
поделитесь с другими
Версия для печати
обсуждение и комментарии
Присоединяйтесь