Присоединяйтесь и анализируйте фармрынки Украины и мира вместе с нами!

Присоединяйтесь и анализируйте фармрынки Украины и мира вместе с нами!

Либо авторизируйтесь через

полезный материал
8 читателей 8 отметили
этот материал как полезный
статья прочитана 1035 раз

Самолікування в Україні – це азартна гра

Статьи - 1035
second date1035
Проблема самолікування в більшості країн давно відійшла в минуле, і Україні потрібно скористатися їх успішним досвідом. Таку думку висловив Дмитро Рафаель, Голова правління громадської організації «Нові технології для здоров’я».
читайте также Главное за неделю
Фигуранты: компании

Всеукраинская медицинская газета "Ваше здоровье" – старейшее медицинское издание страны. В течение 26 лет на страницах газеты публикуется оперативная, актуальная и объективная информация о состоянии отрасли.

Специализируется на защите прав медицинских работников и предоставляет возможность врачам рассказать о реальной ситуации в украинском здравоохранении, а также о ходе и эффективности внедряемых реформ.

Подробнее о компании
Ваше здоровье (ООО "Редакция газеты "Ваше здоровье")
Ваше здоровье
Всеукраинская медицинская газета "Ваше здоровье" – старейшее медицинское издание Украины.

Тетяна Приходько, Медична газета «Ваше здоров’я»

Чи можна створити систему громадського здоров’я без громади? Відповідь очевидна. Саме тому громадськість більше не може чекати «дарів від природи» і готова взятися до управління питаннями забезпечення населення якісними медичними послугами. Чи варто таке робити і чи не посилить це хаосу в українській системі охорони здоров’я? Про це «ВЗ» розповів експерт з комунікацій у сфері охорони здоров’я, Голова правління громадської організації «Нові технології для здоров’я» Дмитро Рафаель.

– Прокоментуйте стан Public Health system в Україні, якщо така існує…
– На жаль, повноцінної громадської системи охорони здоров’я в Україні немає і, в принципі, ніколи не було. Це визначення завжди мало лише декларативний характер. При цьому уряди розвинених країн всіляко підтримують розширення повноважень громадян у медичних питаннях, зміцнюють їх права, покращують інформованість і створюють сприятливі умови для участі громадськості в справах охорони здоров’я. У нашій же країні «громадські організації», як правило, переслідують політичні цілі. Їх діяльність визначається «настроями» тих, хто їх створює. Поки найефективнішими громадськими організаціями, що опікуються здоров’ям населення України, є регіональні структури, успішність яких залежить від «адекватності» місцевих керманичів.

– Чим пояснюється такий стан речей?
– Подібна слабкість громадських рухів і організацій в охороні здоров’я – результат відсутності необхідної фінансової підтримки. Тому ми й вирішили піти іншим шляхом… Окрім того, у їх діяльності дуже важлива роль інформації: вона повинна максимально поширюватися, що дасть змогу значно полегшити участь громадськості у вирішенні наявних і потенційних проблем. Інформація має бути доступною, своєчасною, зрозумілою й об’єктивною. А це в наших умовах не завжди вигідно та реально. Проте, незважаючи на перепони, системі охорони здоров’я України, що нині перебуває в процесі переходу від централізованої адміністративно-командної системи до регіональних перетворень, украй необхідна громадська професійна організація, побудована на принципах самоврядування й автономії професійної діяльності. Адже ситуація з рівнем здоров’я українців, насправді, невтішна. Станом на 2012 рік середня тривалість життя в Україні становила 66,1 року для чоловіків і 76 років для жінок. Для порівняння, в європейських країнах – 72,5 та 80 років відповідно. За останні десятиліття стан здоров’я громадян України зумовив демографічну кризу, унаслідок якої (у поєднанні з міграцією) кількість населення країни зменшилася майже на 7 млн осіб (з 52 до 45,3 млн). За період з 1992 по 2012 рік в Україні на 12,7% збільшилася смертність. Згідно з даними ВООЗ, основними причинами смертності в нашій державі є неінфекційні захворювання, зокрема серцево-судинні, на які страждають близько 14 млн українців. Це обумовлено відомими та досить банальними факторами: тютюнопалінням, високим рівнем споживання алкоголю на душу населення, підвищеним артеріальним тиском й ожирінням. Усе це свідчить про відсутність традиції здорового способу життя, яку може створити галузь громадського здоров’я. Прикладів успішної діяльності громадських організацій у сфері охорони здоров’я багато, але в інших країнах…

– На прикладі якої країни можна розглянути сутність й успішність громадського контролю системи охорони здоров’я?
– Показовим щодо участі громадськості в діяльності системи охорони здоров’я на всіх рівнях – федеральному і провінційному – є приклад Канади. У цьому сенсі канадський досвід можна вважати еталонним для створення системи громадської охорони здоров’я – Public Health system. Індекс людського розвитку (освіта громадян, доступність медичних послуг і середня зарплата), за даними ООН, у Канаді – один з найвищих у світі. Система законодавчого регулювання в цій країні створила досить продуманий механізм захисту прав громадян у галузі охорони здоров’я й ефективний механізм у руках громадськості. Вони регламентовані низкою законів (про систему охорони здоров’я Канади, про комітет нагляду за об’єктами охорони здоров’я, про комітет нагляду за об’єктами медико-соціальної допомоги, про медичну інформацію, про персональні розпорядженнях громадян тощо). Наприклад, один із основних нормативних документів — Закон про захист особи під час медичного огляду – гарантує безпеку громадян під час користування медичними послугами. Цей закон визначає факти, які об’єднуються поняттям «погане поводження», – навмисне заподіяння тілесних ушкоджень, психологічної шкоди, встановлення неправильного діагнозу або виписування зайвих препаратів, ненадання необхідного харчування, медичної допомоги, навмисне присвоєння або обмін грошей чи інших цінностей тощо. Законом також гарантується захист хворих від будь-яких репресивних заходів, спрямованих проти них у зв’язку з поданням ними таких скарг. Інформація про норми закону всіляко поширюється серед пацієнтів та інших громадян у формі компетентно складених і розтиражованих брошур.

Питання якості в системі охорони здоров’я належить до компетенції кількох громадських організацій Канади, найважливішою з яких є Колегія терапевтів і хірургів, що існує в кожній провінції. Цей так званий третій сектор влади – громадські організації – має безліч механізмів впливу на національну систему охорони здоров’я. Окрім того, у Канаді існує неформальна мережа з безпеки пацієнтів, куди входить Канадська медична асоціація, Канадський інститут медичної інформації, Канадська служба координації з оцінки та контролю за медичними технологіями, відділення по політиці зв’язків в охороні здоров’я Канади, Канадська коаліція з медичних помилок тощо.

Ще один вагомий важіль впливу на систему охорони здоров’я Канади – громадські ради охорони здоров’я (Community Health Councils), що є самостійними, узаконеними органами, створеними для того, аби представляти інтереси громадськості у сфері охорони здоров’я на регіональних рівнях. І їх роль у системі охорони здоров’я країни є дуже важливою. Такі структури мають право перевіряти всі організації системи, локально відвідувати лікарняні палати, цент­ри здоров’я і клініки й розмовляти з будь-якою особою, відрекомендувавшись представником інтегрованої установи, включеної в усі структури охорони здоров’я в конкретній області. Пропозиції, котрі ради роб­лять адміністративним органам системи охорони здоров’я, як правило, спрямовані на позитивні зміни в питанні надання медичних послуг. Члени рад завжди добре обізнані щодо стану медичного обслуговування в їх регіонах. Робота зі скаргами – один з напрямків їх діяльності, що забезпечує прямий контакт з громадськістю. Окрім того, саме ради контролюють ефективність руху коштів у системі регіональної медицини відповідно до справжніх потреб населення. Уся робота типових рад прозора: щороку вони мусять публікувати звіти про свою діяльність і публічно гарантувати громадянам можливість їх участі в прийнятті рішень з охорони здоров’я. Більше того, роботу рад контролюють спостерігачі з правом дорадчого голосу. Це забезпечує громадськості можливість безпосередньо впливати на прийняття рішень на початковому етапі, тобто до їх остаточного прийняття. Таким чином, факт існування і законність громадських рад охорони здоров’я в Канаді – потужний фактор захисту прав громадян у цій системі. Їх автономний і незалежний статус надає їм можливість забезпечувати загальне вивчення ефективності медичних послуг і допомагає виконувати роль представника громадян у системі охорони здоров’я. Крім того, ради є порівняно недорогими, але ефективними виконавцями покладеної на них ролі.

– Як ваша організація планує боротися з тими перепонами, котрі ви перерахували вище?
– Нашою головною метою є формування культури здорового способу життя. Досі покладали надію на державу або чекали допомоги з боку інших країн. Наразі ж мусимо визначити ключові проблеми, що постають перед Україною у сфері громадського здоров’я, та прагнути до поступового їх вирішення. Тому ми не будемо чекати «милості від природи», а самостійно шукатимемо меценатів. Нині збираємо кошти на дослідження елект­ронних систем доставки нікотину для виявлення впливу цих продуктів на здоров’я користувачів порівняно зі звичайними цигарками. За даними ВООЗ, в Україні 26,3% пос­тійних курців. Станом на 2015 рік у країні курять 45,2% чоловіків і 10,9% жінок віком 18-60 років. Тоді як у Західній Європі кількість чоловіків-курців – у середньому близько 25%. Найближчим часом також плануємо запуск кількох інших дослідницьких проектів щодо громадського здоров’я. Один із них стосується проблеми зловживання алкоголем. Цей показник в Україні також значно перевищує норму: 2 літри чистого спирту на душу населення у рік. У середньому українські чоловіки вживають 22 літри чистого спирту! Серед жінок ця цифра є меншою – 7,2 літра. Інший наш проект має на меті зменшення ризиків для людей із підвищеним артеріальним тиском. Проект передбачатиме два напрямки: освітньо-інформаційну кампанію з практичними рекомендаціями для таких осіб та експертні оцінки й пропозиції до нормативно-правового поля щодо забезпечення відповідних умов для людей із ризиком підвищеного артеріального тиску.

Зараз ми активно проводимо зустрічі у форматі дискусійного клубу між дослідниками, лікарями, чиновниками, політиками, експертами, активістами на теми факторів ризику, профілактики й зниження шкоди для здоров’я від основних із них. Обговорюємо можливі шляхи вирішення проблем та розробляємо практичні пропозиції. Ми намагаємося створити інформаційну платформу для обміну науковими даними між українськими та міжнародними дослідниками. Наразі «Новітні технології для здоров’я» займаються організацією власних українських досліджень та інформування громадськості про їх результати. Ми залучили дослідників провідних українських наукових центрів і докторантів медичних університетів для стимулювання дослідницької активності в Україні. Також самостійно шукаємо на все це кошти. Окремо проводимо аналіз українського законодавства і розробку пропозицій щодо створення умов для стимулювання поширення здорового способу життя й покращення громадського здоров’я.

– Я чула про ще одну вашу програму, котра стосується проблеми самолікування…
– В Україні немає прямого зв’язку між рівнем поширеності захворювань та споживанням ліків. І проблема, нас­правді, неоднозначна. З одного боку, люди скуповують в аптеках ліки за принципом «що побачили на екрані, те й треба придбати». Проте реклама не враховує ані протипоказань, ані конк­ретної історії хвороби, ані діагнозу, тому самолікування в Україні – це своєрідна азартна гра, ціною якої є власне здоров’я «гравця». У кращому випадку, результатом її буває марна трата грошей, у гіршому — завдання шкоди здоров’ю через використання ліків не за призначенням. У цьому питанні українці здебільшого керуються інформацією зі ЗМІ та інтернету, а не рекомендаціями лікаря. І причин цього кілька. Зокрема консультації у фахівців часто є недешевими, що разом зі зниженням довіри до української системи охорони здоров’я штовхає людей до самостійного вирішення проблем зі здоров’ям. У таких умовах великого значення набуває зміст рекламно-інформаційних матеріалів про препарати. Відповідно до рекомендацій ВООЗ така реклама має зрозуміло доносити інформацію не лише про терапевтичне призначення ліків, а й про основні застереження щодо їх застосування, такі як ключові протипоказання та ризики. Нам до цього ще далеко…

Інший бік проблеми – штучний ажіотаж навколо аптек та невиправдана недоступність препаратів першої допомоги або біологічно активних добавок. Тенденції до самолікування є поширеним у світі явищем: у розвинутих країнах давно відбулася переорієнтація витрат з перенесення фокусу на первинну та спеціалізовану допомогу. Відповідальне самолікування стало одним зі шляхів скорочення витрат через зменшення навантаження на лікарів, де це можливо. Однак це аж ніяк не передбачає довільного обігу ліків, як у нас. Велика кількість засобів медичного призначення в Європі продається у звичайних супермаркетах, що дає можливість покупцю придбати їх за власним бажанням. Появі медикаментів на прилавках магазинів Заходу передував період формування суспільної потреби – незважаючи на можливість отримувати медикаменти майже безкоштовно, населення самостійно вибирало препарати для лікування «легких» захворювань. У 70-х роках минулого століття з’явилася концепція так званого відповідального самолікування, у рамках якої було розроблено перелік певних препаратів – лікарських засобів симптоматичного лікування, перевірених місцевими контролюючими органами й визнаних безпечними для самолікування! Ще один нюанс, який унеможливлює заподіяння шкоди, — навмисне незнач­не зниження дози діючої речовини в безрецептурних ліках. Наприклад, ще у 1995 році FDA схвалило продаж без рецепта препаратів для лікування епізодичної печії з меншим дозуванням. Першим таким препаратом став Zantaс 75.

Продаж ліків у маркетах також раціональний із фінансової точки зору крок, адже ціна на них, закономірно, нижча. Ритейлеру не потрібно витрачатися на оренду окремого приміщення для аптеки, касовий апарат, зарплату фахівця, ведення окремої бухгалтерії, оформлення юридичної особи. У будь-якому супермаркеті Євро­пи вартість вітамінних комплексів або заспокійливих препаратів не сягне й 10 євро. Продаючи безрецептурні медикаменти в магазині, роздріб зможе скористатися всім маркетинговим потенціалом, наприклад, випускати препарати під власною торговою маркою, підвищуючи в такий спосіб споживчу цінність товару. Проте не варто забувати, що в країнах Європи та США фармацевтичний ринок організований зовсім інакше. Основна відмінність у тому, що за більшість ліків там платять страхові компанії та фонди (з приватною або державною участю) у рамках так званого лікарського страхування. А обсяг фармринку безрецептурних препаратів узагалі не враховується. Якщо їх усе ж порахувати, то виявиться, що у структурі світового фармринку «безрецептурка» становить лише 10%, а не майже 50%, як у країнах пострадянського простору. Більше того, жодному європейцю не спаде на думку бездумно закуповувати медичний непотріб. Рівень доступності діагностичних процедур не дозволить свідомому мешканцю Заходу місяцями ковтати придбаний у супермаркеті аспірин від головного болю, не визначившись з причиною останнього!

– Чи готова Україна до відпуску ліків у магазинах?
– Однозначно, ні. Відповідь на запитання: «Чому на пострадянському просторі побоюються використовувати західну модель?» – проста. Припускають, що продаж ліків у супермаркетах завдасть серйозного удару по конкуренції і знизить доступність ліків, оскільки аптеки змушені будуть дотримуватися ліцензійних вимог, а магазини просто викладатимуть препарати на полиці. При цьому масове закриття аптечних закладів може обмежити доступ до рецептурних ліків. У деяких аптеках частка безрецептурних препаратів і біологічно активних добавок перевищує 50%. Зрозуміло, що змагатися з торговими мережами й заповнювати цю втрату їм буде нічим. Проте, на мою думку, набагато важливішими є питання якості препаратів і відповідальності українців. Перед тим, як створювати європейські умови для придбання медикаментів у маркетах, варто чітко визначити, хто стежитиме за їх правильним зберіганням і нестиме відповідальність за фальсифікати або помилки під час зберігання та транспортування. До того ж, нам ще варто створити прошарок населення, який насправді готовий брати на себе відповідальність, а це потребує часу та великих змін.

– Які шляхи вирішення проблеми самолікування ваша громадська організація вважає раціональними?
– Насправді, проблема самолікування в більшості країн давно відійшла в минуле, і нам потрібно скористатися їх успішним досвідом. Згідно з концепцією відповідального самолікування, рекомендованою ВООЗ, просування безрецептурних препаратів має забезпечувати свідому інформованість споживача, оскільки під вплив реклами підпадають далеко не всі, кому необхідно, можна або взагалі безпечно вживати рекламований засіб. У нас же реклама ліків не містить жодних застережень, окрім фрази: «Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я», на яку ніхто не звертає уваги. Тож нагальною потребою є доопрацювання ст. 21 і 26 Закону України «Про рекламу» відповідно до вимог ВООЗ задля зменшення ризику від некоректного самолікування. Другий важливий момент – визначення участі лікаря, що має бути забезпечена юридичною силою та чітким формулюванням рецепту на ліки. Власне, лікарський рецепт повинен мати таку саму юридичну силу, як фінансові документи. Необхідно також розробити механізми стимулювання та мотивації пацієнтів купувати медикаменти відповідно до призначень лікаря, адже в іншому разі відповідальність за наслідки лягатиме винятково на них.

Відповідальне самолікування, наприклад, у Великій Британії розглядається як один із ключових підходів, що покликаний зменшити навантаження на систему охорони здоров’я. Так, 70-80% пацієнтів із хронічними недугами можуть перебувати на самолікуванні. Однак є дуже важливий нюанс: у Британії діє велика кількість програм підтримки та навчання людей із хронічними захворюваннями. Участь лікаря не нівелюється: саме він визначає, чим лікуватися, однак медична допомога як сервіс еволюціо­нує за формою від візитів до лікаря та перебування в лікарні до просвіти пацієнта відносно підтримання свого здоров’я з урахуванням конкретного випадку та умов. А в Канаді, наприклад, держава разом із виробниками несе відповідальність за безпечність ліків, що є на ринку. Обіг медикаментів передбачає наявність навчальних матеріалів для лікарів і пацієнтів із коректного їх використання й уникнення шкоди. Додатково канадський департамент охорони здоров’я може також вимагати від виробників впровадження планів скорочення ризиків, що включає моніторинг випадків, пов’язаних із використанням препаратів не за призначенням, а також підготовку освітніх матеріалів для спеціалістів системи охорони здоров’я та пацієнтів. І всім цим зазвичай займаються громадські організації, досвід яких ми зараз активно вивчаємо, щоб піти протореним шляхом.

Кілька останніх документів, прий­нятих Комітетом міністрів Ради Європи, так і називаються: «Рекомендації країнам — членам Ради Європи щодо забезпечення заходів, які сприяють активній участі громадян і пацієнтів у процесах прийняття рішень в галузі охорони здоров’я». Там є відповіді на всі запитання.

Pharma.net.ua
Автор материала
>
полезный материал
8 читателей 8 отметили
этот материал как полезный
статья прочитана 1035 раз
поделитесь с другими
Версия для печати
обсуждение и комментарии
Присоединяйтесь